Пам’яті мого дідуся,
Гладченка Олександра Юхимовича,
присвячую…
Пам'ять.
Ліси палали і
поля і важко стугоніла
Ненависна чужа
земля, що нас скорить хотіла.
У бій хоробрі
йшли бійці, відважнії солдати,
А десь в
далекому краю чекала сина мати.
Бо ж він пішов
ще в перші дні, суворі і криваві,
Вертавсь до
неї тільки в сні в жаркій вогненній лаві…
А він і
справді був в вогні, могутній і незламний,
Листи короткі
писав їй, мов зовсім юний, славний.
Не всі
добрались до Берліна – поліг в священному бою,
І вже як
смерть навстріч летіла, він матір пригадав свою.
Поміж братів
солдат в могилі лежить в далекій чужині,
Піднятися
знайшов він сили і звівся в брилі кам’яній.
Осінь.
Я чую запах осені п’янкий,
Я бачу диво-світ оцей чудовий,
Політ мене підхвачує стрімкий
І всіх дивує дзвоном малиновим.
Чому чарує осінь золота,
Чому у серці струни зачіпає?
Чому у серці туга знов ота
Дзвенить, тремтить і спокою не знає?
Я знаю, чим дивує цей політ, -
Він бачить світ очима обома,
А серце терпко грає і бринить,
Бо знає – після осені – зима…
Матері.
Наша люба ненько,мамо дорогенька,
Де ж на світі взяти нам такі слова,
Щоб тобі подяку передать, рідненька,
І любов дитячу виразить сповна.
Ти нас народила,вивчила,зростила,
Стежку показала у ясні світи.
А коли зміцніли наші юні крила,
Нашим перемогам так раділа ти!
Поцілуєм щиро ми твої долоні,
Що завжди зігріють лагідним теплом.
Рано посивіли материнські скроні
В боротьбі за щастя із жорстоким злом.
Ми уже дорослі,в тебе є онуки,
Всі до тебе линуть в пошуках тепла.
Не знайдуть спочинку материнські руки,
Скільки ж ти любові всім нам віддала!
За добро і ласку,серце полум'яне,
І за чуйне серце,душу золоту,
Ти прийми,рідненька, наш уклін і шану,
Нашу щиру вдячність і любов святу.
