Цікава математика

Комета.

(байка)

Світила Зіронька ясна на небосхилі,

Жила щасливо не одна – був в неї милий,-

То Місяць, славний молодик. Кохав безтямно

Він тую Зіроньку, і в них все було гарно.

 

І щастя більшого нема, ніж разом бути,

І стук сердець, і блиск очей їм не забути,

І крім кохання їм уже ніщо уже не треба.

Так вік прожити б їм обом на схилі неба.

 

Та увірвалась в їх життя стрімка Комета,

І засвітилася одна аж на пів неба.

І Місяць зблід у сяйві тім, став непримітний,

Осліпла Зірка, що при нім жила так бідно.

 

Комета у своїй красі зачарувалась,

До Зіроньки не так як всі, а так зверталась:

- Що пів життя тут мерехтиш як Попелюшка,

Лети зі мною у світи, відведеш душу,

 

Розкішно жити будеш там, побачиш світа,

Найкраще будеш ти завжди обута, вдіта,

Не треба думати про тих, кому світити,

Для себе будеш ти завжди щасливо жити…

 

Отак Комета тій Зорі наобіцяла,

Що стрепенулася Зоря й … додолу впала.

Хотіла, видно, полетіть – не стало сили,

І залишився там світить її лиш милий.

 

Коли Комета лиш летить, завжди він блідне,

А повсякдень він світить тим, кому не видно.

 

Це байка, а мораль її така,

Людськая доля частот нелегка.

Якщо захочеш ти летіти у світи,

Будь обережний і додолу не впади!

 

1 2