Олександр Мороз (alexfrost)
* * *
Неначе і веселе у Місяця життя:
Ясну стежинку стеле і чує він биття.
Биття палкого серця хвилює все його
І очі, мов озерця... Кого ж згадав, кого?
О,Сонце! О, кохана! О, де ти? Озовись!
На серці в мене рана,о, змилуйсь, покажись!
Внизу вода хлюпоче, дрімає в тиші пень,
І Місяць неохоче стрічає новий день.
Ось Сонце виринає, продовжує життя,
І в сяйві Місяць тане,- пливе у небуття...
* * *
О, мій щедрий світе! Це не вечір - чари,
Ти палку надію знов приніс мені.
І звучать на світ весь золоті фанфари,
І лечу до тебе знов неначе в сні.
Лине вгорі місяць, сум свій притаївши,
У промінні тихім йдуть його літа.
Як її побачиш - серцю затишніше,
Та проте далеко зіронтка ясна...
Незвичайну силу криють її очі,
Кучерики любі, радісні уста.
Мелодійно линуть вічні звуки ночі:
"Яблука доспіли..." Молоді літа...
Лебединая верность.
У лесного озера юноша стоял
И за парой лебедей зорко наблюдал,
Те счастливо плавали, радость затая,
И неслась над озером песня соловья:
"Поучиться людям бы в белых лебедей,
Поучиться верными быть любви своей..."
Вдруг, как гром, над озером выстрел прозвучал,
С болью в нежном голосе лебедь застонал.
Смерть ему мгновенно так руку подала,
Жизнь его красивую рано так взяла.
Лебедушка верная к милому плыла,
Словно руки, белые крылья подняла.
И взлетела в небо вдруг к сизым облакам,
Камнем в воду пала да и осталась там.
Верность лебединая всем известна нам,
Да не всем приходится верность по душам.
Поучиться людям бы в белых лебедей,
Поучиться верными быть любви своей...
